«Сувора» освіта в Японії

На сьогоднішній день у Японії одна з найкращих освітніх систем, але у той же час і «найсуворіша», за даними досліджень. Освіта у Японії є тією громадською сферою, якій і держава, і саме суспільство приділяють максимальну увагу. Багато в чому саме через свою освітню систему ця азіатська країна змогла не тільки в найкоротший термін подолати наслідки поразки у Другій світовій війні, але й вийти на лідируючі позиції в багатьох наукомістких галузях.

Японцям здавна властиве прагнення до отримання знань, повагу до навчання й вченості. Після революції Мейдзі в середині XIX ст. країна стала послідовно проводити нову освітню політику, створюючи продуману систему освіти й виховання. Ще більше уваги цим питанням почали приділяти в епоху НТР. Як відзначають багато авторів, японці переконалися в тому, що тільки робітники з високим рівнем освіти у змозі освоїти нову техніку й забезпечити високу продуктивність праці. Тому систему освіти можна вважати однією з головних складових частин японського «економічного дива».

Дошкільному вихованню традиційно приділяють багато уваги. Дітей починають виховувати буквально з перших днів життя, поступово прищеплюючи їм такі почуття, як любов до батьків, колективізм, такі навички, як елементарні правила поведінки. На перших порах головні турботи по вихованню дітей лягають на їхніх матерів. Потім цю функцію беруть на себе дитячі садки.

2

Японська початкова школа крок за кроком переносить чесноти сімейного виховання в шкільну атмосферу. Однак діє і система зворотних зв’язків: самодисципліна, яку виховують у школі, запроваджується в сім’ї. Тим самим сімейна педагогіка отримує підкріплення. Відбувається взаємодія сімейного та шкільного виховання учнів. І там, і тут школярі стикаються з культом авторитетів. Домівка – це авторитет батьків, у школі – авторитет вчителя. Обидва авторитети -незаперечні. Учнів початкової школи наполегливо привчаються до того, щоб безмежно поважати ці авторитети. У результаті, наприклад, авторитет вчителя так глибоко засідає в свідомість дитини, що залишається в ній навічно у вигляді ідеального образу.

У школі виховується також і ввічливе ставлення до товаришів. Найбільш ефективно воно культивується на тих щаблях шкільного життя, коли учні вступають у підлітковий або юнацький вік. Японські підлітки та юнаки навчаються в школі групової поведінки. Саме в школі в них формуються паростки «тімбілдінгу», які потім переростають у стійкі стереотипи поведінки. Для цього учнів залучають до групових бесід, де кожен зобов’язаний відкриватися перед іншими й пояснювати допущені проступки.

3

Навчання в початковій школі починається з шести років. На цьому етапі діти вивчають головним чином японську мову й арифметику, але крім того природознавство, суспільствознавство, музику, мистецтво, мораль, займаються фізичною культурою, рукоділлям. Потрібно сказати, що групове виховання в японській школі – це альфа і омега роботи з учнями. У школі намагаються підпорядкувати групового спілкування все життя школяра: і сам процес навчання, і весь його вільний час. Так, учні залучаються в розробку різних групових проектів, до організації і проведення спільних туристичних походів, в клубну діяльність. Все це робиться для того, щоб навчити учнів поважати один одного й бути відданими своїй групі. У зв’язку з цим у школах учнів не ділять на здібних, малоздібних і нездатних.

4Японські педагоги вважають, що всі школярі можуть успішно освоювати запропоновану в школах програму. І якщо хто-небудь відстає, то йому радять бути уважнішими в школі й більше часу проводити за книжками вдома. Загальновизнано, що учні старших класів в Японії на виконання домашніх завдань витрачають не менше п’яти годин. Японська школа функціонує під девізом: «Успіху домагаються наполегливою працею», «Якщо ти відстаєш, наполегливіше працюй над собою». У школі панує принцип «Працювати на межі своїх можливостей».

Японський школяр здає жорсткі вступні іспити до середньої школи другого ступеня, в коледж, в університет. Іспити постійно переслідують його й під час навчання. Тому навчальний процес в японських школах орієнтований не на творче оволодіння знаннями, а на запам’ятовування, тобто на придбання такої інформації (наприклад, дати битв, хімічні формули і т. д.), яка може знадобитися на іспитах. Навчання в уявленні багатьох японців виглядає лише як підготовка до іспитів. Це обумовлює й масове відвідування різних приватних курсів. У Японії процвітають «домашні» курси («дзюку»), що забезпечують підготовку учнів до іспитів.

5

Успіхи й невдачі дітей переживають усі члени сім’ї, але особливо гостро матері. Адже мати – домогосподарка в Японії, як кажуть,- це вогнище сім’ї. У недалекому минулому на неї лягали в основному господарські турботи. Тепер до них додалися турботи про влаштування дітей у престижні школи, спостереження за їх просуванням по тернистих стежках навчання. «Матусі» настільки входять у свою роль, що навіть починають забувати про домашні вогнища. Нерідко замість дитини, яка через хворобу не може відвідувати школу, на уроках сидить його мама. Вона скрупульозно записує все, що розповідає дітям учитель.

Деякі дослідники вважають, що непомірно сильна опіка японських дітей із боку мами веде до деяких змін у рольовій диференціації японського суспільства. Так, старший син у японській сім’ї в минулому досить швидко знаходив владу й авторитет, необхідні людині, яка після смерті батька мала стати главою сім’ї. У сучасних же умовах, коли син не виходить з-під опіки матері майже до закінчення університету, стан справ істотно змінився. Відомий японський журналіст X.Мацуока з цього приводу пише: «Складається враження, що японські хлопці в наші дні залишаються під опікою матерів до 30 років». На думку журналіста, така соціальна практика японських жінок веде до виховання спочатку безініціативних підлітків, а потім і просто духовно неповноцінних людей.

У цілому ж японська система загальної освіти виконує соціальне замовлення правлячих класів Японії. Вона успішно справляється з двома головними завданнями, які стоять перед нею. Це, по-перше, підготовка молоді для оволодіння складними професіями сучасного виробництва, і, по-друге, виховання у молодих людей навичок беззастережного підпорядкування авторитету. Професор Токійського університету Т. Хеммі зауважив, що японські школи «не піклуються про те, щоб учень вмів вести полеміку. Для них важливо, щоб він завжди відповідав: «Я вас зрозумів»».

Може скластися враження, що японські школярі обтяжуються школою й роблять все можливе, щоб втекти з-під її впливу. Однак це не так. Є чимало фактів, які говорять про те, що японські школярі сильніше, ніж школярі країн Заходу, прив’язані до своєї школи, вони з завзяттям штурмують основи наук і з бажанням йдуть у школу після канікул. У школі в них є вірний старший друг «сенсей» (учитель), який дбає про них, приділяє їм достатньо уваги й постійно піклується про підняття їх почуття власної гідності. А якщо взяти до уваги той факт, що почуття власної гідності має в Японії дуже високу ціну, то стає зрозумілим, чому японських дітей не особливо лякає перспектива «екзаменаційного пекла».

6